Національно-патріотичне виховання
Розлилася блакить в піднебессі
Над Вкраїною нашою вранці -
У Макієвціі, Львові, Одесі,
Севастополі та Березанці…
Ти для нас є найкраща, країно!
Славлять неньку роботою люди.
Богом дане ім’я, Україна,
Хай, мов сонечко, сяє повсюди!
Хай в тобі процвітатиме кожен.
Будь багатою, наче калина!
Всі незгоди здолати ми зможем,
Наша вічна любов — Україна!
Кожну державу формує народ, який живе на її теренах і творить національну культуру. Саме на національній свідомості громадян будується країна, що посідає гідне місце серед інших країн.
Щоденне наше життя і останні події в країні свідчать: нині як ніколи перед педагогічними колективами дошкільних навчальних закладів нашого міста гостро постало питання пробудження національної і громадянської свідомості, виховання громадянина-патріота, відповідального, відданого своєму народу, своїй Батьківщині.
Для ефективної реалізації завдань Базового компонента щодо громадянського виховання дошкільників у всіх вікових групах облаштовано національні осередки. Ознайомлюючи дітей із державними символами, українськими оберегами, національним одягом, виховуємо шанобливе ставлення до них, гордість за свою країну.
Любов до країни, свідоме розуміння статусу громадянина виробляється з того як ми ставимося до того місця, де ми народилися, свого рідного міста. З цією метою проводимо екскурсії та спостереження, розповіді та бесіди, розгляд ілюстрацій про рідне місто, знайомимо з культурними та історичними місцями, формуємо навички бережливого ставлення до навколишнього середовища.
На заняттях з ознайомлення з довкіллям, діти знайомляться з побутом української родини, національним інтер’єром, звичаями та традиціями української сім’ї.
Важливим напрямом громадянського виховання є правова освіта дошкільників. Під час тематичних тижнів і місячників правових знань, на заняттях і поза ними, використовуючи дидактичні ігри, бесіди, розповіді, сюжетно-рольові ігри, театралізовану діяльність, художню літературу даємо дітям первинні уявлення про права та обов’язки, формуємо вміння оцінювати ситуації морально-правового змісту, старших дошкільників знайомимо з Конвенцією про права дитини.
Одним із засобів формування національної та громадянської свідомості є духовне виховання дітей дошкільного віку. У народній педагогіці дитина до семи років шанувалася і обожнювалася як невинна душа, чисте дзеркало незамуленої мудрості. Саме в цей період маємо сіяти в душі дітей зерна високої духовності, які у майбутньому стануть рясним урожаєм. З цією метою проводимо групові та індивідуальні заняття, знайомимо дітей із заповідями Божими, моральними цінностями, християнськими чеснотами. Традиційно 1 вересня діти старшого дошкільного віку разом з педагогами приходять до церкви, щоб отримати настанови та благословення.
Духовні отці є бажаними гостями у дошкільному навчальному закладі.
Ефективним засобом формування національної свідомості, патріотичних почуттів, є виховання дошкільників на засадах етнопедагогіки.
Народні традиції, звичаї, свята з багатим поетичним, пісенним, танцювальним фольклором, іграми є невід’ємною частиною у роботі педагогів нашого дошкільного навчального закладу. Великої уваги надаємо народним святам: відзначаємо «Обжинки», з нетерпінням діти чекають у гості святого Миколая, готуючись до Різдва Христового вивчаємо колядки, щедрівки, віншування. Перед Великодніми святами знайомимо дітей з писанкарством, традиційно святкуємо День Матері.
Пріоритетним показником національної і громадянської свідомості особистості безперечно є досконале володіння українською мовою, турбота про піднесення її престижу. Засвоюючи рідну мову з раннього віку, діти стають носіями національного змісту, національного духу. У дошкільному закладі значна увага приділяється розвитку мовлення дитини.
Різні види мовленнєвої діяльності проводяться у повсякденному житті під час індивідуальної роботи, ігрової, пізнавальної, дослідницько-пошукової діяльності, художньо-естетичної та словесної дитячої творчості.
З великим задоволенням діти слухають, переказують казки, декламують вірші, грають в сюжетно-рольових, театралізованих, рухливих та народних іграх.
Нині наша країна переживає найдраматичніші часи у своїй новітній історії, важко в цих умовах бути оптимістом. Але ми не маємо права на зневіру.
Нас всіх має об’єднати спільна мета – дати можливість нашим дітям зростати вільними, гармонійно розвиненими особистостями, з високим рівнем національної і громадянської свідомості.
Неможливо заперечити актуальність слів, сказаних століття тому мудрою Софією Русовою: «Життя не жде: воно нас кличе до роботи, і доля, щастя нашого народу залежить від того, як ми переведемо в життя дороге, велике гасло: національний садок, національна школа для виховання вільної, свідомої, дужої нації».
Може, саме це юне покоління напише сценарій нового життя нашої держави, нашого завтра.
Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності — віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства
Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім'ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов'язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання.
Патріотизм як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в педагогічній роботі поєднано ознайомлення дітей з явищами суспільного життя, народознавство, засоби мистецтва, практична діяльність дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), національні, державні свята.
Основними напрямами національно-патріотичного виховання є:
— формування уявлень про сім'ю, родину, рід і родовід;
— краєзнавство;
— ознайомлення з явищами суспільного життя;
— формування знань про історію держави, державні символи;
— ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;
— формування знань про людство.
Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ.
Цілеспрямоване патріотичне виховання повинно поєднувати любов до найближчих людей з формуванням такого ж ставлення і до певних феноменів суспільного буття. З цією метою факти життя країни, з якими ознайомлюють дошкільнят, ілюструють прикладами з діяльності близьких їм дорослих, батьків залучають до оцінки суспільних явищ, спільної участі з дітьми у громадських справах.
Діти мають поступово усвідомлювати, що моральний аспект патріотизму полягає і в розвитку національної економіки (це нові робочі місця, заробітна плата працівникам, доходи бюджету, раціональне використання яких робить життя у рідній країні достойним), і в підтримці національного виробника, і в економічній, господарській порядності власників підприємств, і в розвитку меценатства тощо. Щодо цього педагог може використати приклади з історії і з сучасного життя країни. Доцільним у патріотичному вихованні дітей дошкільного віку є використання творів художньої літератури, в яких ідеться про історію і сьогодення України, життя дітей і дорослих.
До ефективних методів і форм організації патріотичного виховання належать: екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам'яток, визначних місць; розповіді вихователя; бесіди з цікавими людьми; узагальнюючі бесіди; розгляд ілюстративних матеріалів; читання та інсценування творів художньої літератури; запрошення членів родин у дитячий садок; спільні з родинами виховні заходи (День сім'ї, свято бабусь тощо); зустрічі з батьками за межами дошкільного закладу, за місцем роботи та ін.
Важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до народознавства — вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу. Дошкільників ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюють зв'язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій.
Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати пам'ятні дати тощо). З традиціями тісно пов'язані народні звичаї — усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.).
Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.
Важливим завданням педагогічної науки і практики є забезпечення етнізації — природного входження дітей у духовний світ свого народу, нації як елементу загальнолюдської культури, позбавленого національної обмеженості та егоїзму. Моральна спрямованість цієї роботи вимагає єдності національного і загальнолюдського у формуванні національної самосвідомості, інтернаціональних почуттів дошкільників. Національне самовизначення особистості (віднесення себе до певної нації, відданість їй, любов та інтерес до всього національного) за такої умови не перероджується в національний егоїзм і негативне ставлення до інших націй, адже людина, яка має високу національну свідомість, поважатиме й інший народ.
Особистісні якості та риси характеру, притаманні свідомому громадянину й патріоту
· повага до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу;
· працьовитість;
· висока художньо-естетична культура;
· патріотична самосвідомість та громадянська відповідальність, готовність працювати для розквіту Батьківщини, захищати її;
· повага до Конституції, законів Української держави;
· досконале знання державної мови.
Завдання з патріотичного виховання
· Формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста)
· Почуття власної гідності як представників свого народу
· Виховання любові, поваги до своїх національних особливостей
· Формування духовно-моральних взаємин
· Формування любові до культурного спадку свого народу
· Толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників,батьків, сусідів, інших людей
Патріотичне виховання як цілісна система ґрунтується на фундаментальних принципах.
Методи і форми роботи з патріотичного виховання
· Екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам'яток, визначних місць
· Розповіді вихователя
· Бесіди з цікавими людьми
· Екскурсії
· Спостереження
· Дидактичні, сюжетно-рольові ігри
· Заняття з циклу «Історичні цікавинки»
· Розгляд ілюстративних матеріалів
· Читання та інсценування творів художньої літератури
· Слухання народної, класичної, сучасної музики
· Розглядання творів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва
· Розв'язування проблемних ситуацій
· Запрошення членів родин у дитячий садок
· Спільні з родинами виховні заходи
· Виставки, конкурси
· Свята, розваги
Патріотичне виховання дошкільнят має вирішувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазначені. Це не лише виховання любої до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, але виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят.
Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни – завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Однак в значному ступеню така складність виникає при спробі переносити на дітей „дорослі” показники проявів любові до Вітчизни.
Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.
Справді, якщо патріотизм – це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).
Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.
Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об’єднує всі сторони особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну із сторін для отримання єдиного результату.
Якщо розглядати патріотизм через поняття „ставлення”, можна виділити декілька напрямків:
1) ставлення до природи рідного краю, рідної країни;
2) ставлення до людей, які живуть в рідній країні;
3) ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;
4) ставлення до державного устрою.
Кожен із цих напрямків може стати змістом освітньо-виховної діяльності з дітьми, і кожен внесе свій внесок в соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвитку дітей.
Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.
Склалася думка, що шлях до виховання любові до Батьківщини формується за логікою „від близького до далекого” – від любові до батьків (точніше рідного дому), до дитячого садка, до вулиці, міста, любов до рідної країни. Необхідно замислитися, чи дійсно цей „територіальний підхід” ефективний у вихованні такого складного та багатогранного соціального почуття, як любов до Батьківщини. Очевидно, справа не у розширенні „території”, а в тому, щоб створити умови для вирішення завдань патріотичного виховання, для формування у дітей почуттів і ставлень, що складають зрештою патріотизм: приязнь, вірність, почуття власності та усвідомлення того, що ти свій, ти потрібен. У дошкільників поступово формується „образ власного дому” з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття „батьківського дому” лягає в основу любові до Батьківщини, Вітчизни.
Важливо, щоб у дитини в сім’ї були свої обов’язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, - це сприяє зміцненню „почуття сім’ї”.
Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має як батьки формують у дітей такі почуття.
Разом із тим тут також постає питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв’язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, - можна пройти пішки чи треба їхати.
Добре, якщо батьки або вихователі зроблять фотографії дітей на вулиці, або зроблять кінозйомку прогулянки, а потім в групі подивляться фільм і розкажуть про цю вулицю.
Наступний етап – виховання любові та приязного ставлення до свого рідного міста. Ця частина роботи потребує більше опиратися на когнітивну сферу, на уяву дитини та її пам’ять. Для дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем своєї вулиці. Щоб діти „відчули” своє місто, їм необхідно про нього розказувати та показувати його. Разом із батьками діти їздять по місту. Інколи екскурсію вдається організувати також дитячому садку.
Діти старшого дошкільного віку можуть і повинні знати назву свого міста, його головні вулиці, визначні місця, музей, театри та ін.
Виховання ставлення до своєї країни ґрунтується на когнітивному компоненті: дітям повідомляють інформацію, яку вони повинні і можуть засвоїти. Особливістю є те, що знання повинні бути емоційними і спонукати дитину до активної діяльності.
Назву країни закріплюємо з дітьми в іграх („Хто більше назве країн”, „З якої країни гості”, „Чия це казка”, „З якої країни ця іграшка”), у вправах типу „Із різних назв країн визнач нашу країну”, „Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі”, „Як написати адресу на конверті” тощо. Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця.
Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі – все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають де і коли вони можуть їх побачити.
При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема України”), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки). Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни.
Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину).
У народі кажуть: добрий приклад — кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з'явилися смачні булочки. Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми "Праця твоїх батьків". На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.
Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів — захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Дуже великий вплив мають бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурсії, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Добре коли після кожного заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності.
